МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ПРАВ ДИТИНИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ДОКАЗУВАННІ: СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕЖИМ ОТРИМАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ У ПРОВАДЖЕННЯХ ЗА УЧАСТЮ НЕПОВНОЛІТНІХ

Source abstract

У статті на основі діяльнісної концепції кримінального процесуального доказування досліджено функціональне значення міжнародних стандартів прав дитини для отримання та використання доказів у кримінальних провадженнях за участю неповнолітніх. Обґрунтовано, що Конвенція ООН про права дитини, практика Європейського суду з прав людини, акти Ради Європи, право Європейського Союзу та міжнародні стандарти ювенальної юстиції не утворюють автономної системи доказів, не змінюють юридичної природи доказу, не надають показанням дитини наперед установленої доказової сили й не знижують вимог до доказової обґрунтованості процесуальних рішень. Розкрито гарантійну природу спеціального режиму: додаткові гарантії розглянуто не як процесуальні привілеї, а як нормативні засоби забезпечення реальної участі дитини, правомірності формування доказової основи та можливості її подальшої перевірки. Спеціальний режим отримання й використання доказів визначено як диференційований правовий порядок реалізації загальних положень кримінального процесуального доказового права з урахуванням процесуального статусу, віку, рівня розвитку та фактичної спроможності конкретної дитини. Розмежовано спеціальний предмет доказування й індивідуальне оцінювання неповнолітнього; показано, що результат такого оцінювання не є доказом автоматично й не підміняє судову експертизу. Доведено потребу в диференціації режиму отримання показань неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, потерпілого та свідка, а також поширення спеціальних гарантій на негласні способи отримання відомостей і дані в цифровій формі. Поглиблено доктринальне розмежування допустимості та достовірності: достовірність не випливає з процесуального джерела автоматично, а встановлюється оцінюванням на підставі перевірки відповідних фактичних даних. Для негласного та цифрового отримання відомостей обґрунтовано посилену роль судового контролю, пропорційності, належної фіксації, походження, атрибуції, цілісності й відтворюваності. Запропоновано розмежовувати вплив порушень спеціальних гарантій на допустимість, достовірність, доказову силу, достатність доказової сукупності та справедливість провадження загалом. Обґрунтовано, що спеціальний захист неповнолітнього не знижує стандарт доказування, а правообмежувальні й інші значущі процесуальні рішення потребують індивідуалізованої доказової основи. Сформульовано восьмиелементний тест правової та доказової перевірки спеціального режиму й пропозиції щодо вдосконалення глави 38 КПК України.